Мова ворожнечі — не аномалія і не новина. Вона роками є звичною частиною інтернет-культури: агресивний, зневажливий, дегуманізуючий тон живе в коментарях стільки ж, скільки існують самі коментарі. Питання не в тому, чи присутня мова ворожнечі, а в тому, куди щоразу націлюється — які теми збирають найбільше реакцій саме зараз. В Одесі в липні 2026-го таких безвідмовних тем три: ТЦК, «приїжджі» й мовне питання.
Це не означає, що увагу не привертають політичні питання — навпаки. Навіть протести через відставку Михайла Федорова з посади голови Міноборони стали дотичними до питання мобілізації. Під дописами про мітинги масово з’являються однотипні коментарі на кшталт «А де мітинги проти ТЦК?» і «Всіх до найближчого ТЦК» — так розмова про протести підмінюється іншою темою.
Як боти підміняють тему протесту. Скриншот: Threads
Регіональний представник ІМІ в Одеській області зосередився на трьох темах, де ворожнеча в Одесі проступає найгустіше — тим паче, що відбувається це на тлі, коли місто щодня живе під російськими ударами по портах, цивільних суднах і житлових кварталах. Загалом було проаналізовано коментарі та настрої аудиторії в Telegram-каналах: «Південь», «Одеса як вона є», «Підслухано Одеса» та «Х…ая Одеса».
ТЦК і заклики «відстрілювати»
Агресія суспільства проти ТЦК має підґрунття. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець назвав зростаючу кількість випадків порушень мобілізаційних процесів «вироком нинішньому стану системи».
Якщо 2022 році скарг на дії працівників ТЦК було лише 18, то 2024-го — вже 3312, торік — 6127, то за перше півріччя 2026-го вже 3425. Соціальні мережі переповнені заявами про незаконні затримання та застосування фізичної сили щодо чоловіків, а також жінок, літніх людей, неповнолітних і навіть тварин. Тому нікого не дивують новини на зранок того, що ДБР та обласна прокуратура затримали дев’ятьох осіб — працівників РТЦК і «активістів» — за катування, незаконне утримання й грабіж. У сучасних реаліях це лише черговий випадок. Тобто причини обурюватися — реальні.
Проблема в тому, як цей гнів конвертується в мову ворожнечі. Публікації із «вуличними затриманнями», «невідомими у балаклавах» та ВЛК «за 15 хвилин» давно стали причиною жвавих дискусій. Над ТЦК іронізують, мовляв «заклад не рекомендую, годують погано, персонал нечемний», а на питання «хто може дозволити собі дорогий відпочинок» відповідають «ТЦК і їх жони».
Приклад мови ворожнечі щодо ТЦК. Скриншот з Threads
Суспільство пройшло точку неповернення — наразі виправити ситуацію із мовою ворожнечі щодо співробітників ТЦК фактично неможливо. Користувачі вже прозвали себе «Миколами», яких «бусифікують», і так званими «ухилянтами». А самих співробітників ТЦК — «ТЦКунами» або «вбивцями».
Окрім специфічної термінології, мобілізацію активно женуть у меми — «День ухилянта», «Дев’ять багаторазок шукають одну одноразку» або «Дев’ять героїв пакують одного ухилеса — їм за це УБД дадуть?». Самих співробітників лають різними словами, трапляються гомофобні ярлики і побажання смерті.
Обговорення відео із порушенням мобілізаційних заходів. Скриншот з Telegram-каналу “Х**вая Одесса”
Зовсім інша категорія — прямі заклики «брати зброю в руки й відстрілювати їх». Наприклад, коли у Львові перевернули мікроавтобус із ТЦК — люди в коментарях щиро раділи. Це вже яскраві приклади дегуманізації.
Заклики до розправи над співробітниками ТЦК. Скриншот з Threads і Telegram
Показова й динаміка. Пік суспільного шоку стосовно активної мобілізації припав на 2023–2025 роки, коли кейси вуличної перевірки документів почали з’являтися у публічному просторі. Зараз чергове відео «скрутили мужика жорстко в АТБ» вже мало кого дивує — обурення нікуди не зникло, але стало буденним фоном.
Небезпека саме в цій буденності: ненависть із гострої реакції перетворюється на норму спілкування. Ситуація дійшла до критичної точки, коли влада не може заперечувати явище «бусифікації». Зокрема Лубінець прямо каже, що безкарність призвела до радикалізації й що «суд Лінча стає все більш поширеним явищем в Україні».
«Українське суспільство перетворюється на своєрідний суд Лінча. Люди не бачать правової реакції на дії ТЦК, самі громадяни беруть на себе відповідальність і намагаються таким чином протидіяти тому, що відбувається», — зазначив під час інтервʼю 20 липня омбудсман.
За його особистою оцінкою, лише приблизно 10% дій працівників ТЦК відбуваються з дотриманням встановлених процедур, тоді як у 90% випадків він фіксує прямі порушення.
Туристи і «приїжджі»: втома чи розхитування
Друга тема — так звані «приїжджі». Роздратування через туристів існує в будь-якому курортному місті світу. Наприклад, влітку 2024-го тисячі мешканців Барселони вийшли з водяними пістолетами й скандували «туристи, їдьте додому». Причина – подорожчання житла й перевантаження міста. У курортний сезон Одеса традиційно тріщить від напливу відпочивальників, тож частина невдоволення – звичайна втома жителів міста від гостей.
Але між втомою й розпалюванням ненависті є різниця. У низці каналів «приїжджі» — окремий безвідмовний жанр: «замес приїжджих на Ланжероні», «лютий замес у Рибалці — приїжджі навели галасу», а історію про дитину, що справила потребу в пісок на пляжі, підписують просто «приїжджі: обстановка».
Розпалювання зневаги до туристів. Скриншоти з Telegram-каналів «Підслухано Одеса» та «Х…ая Одеса»
Далі користувачі починають активні обговорення: «ставлю €100, що це “гості” міста», «туристи, вам пора додому», «гості нашого міста вже подА***ЛІ», «гов**рі понаїхали» тощо.
Приклад мови ворожнечі до туристів загалом через дії окремих осіб. Скриншот з Telegram-каналу “Х**вая Одесса”.
З масиву щоденних подій вибирається винятково найгірше — і з нього ліпиться образ туристів, які «псують місто». Паралельно історії туристів про тривоги або брудне море перетворюють на привід для суперечки, буцімто «не приїзджайте і буде чисто».
Приклад того, як місцеві захищаються від хейту Одеси з боку жителів інших міст. Скриншот з Threads
Механізм в обох випадках один — колективна провина замість конкретного випадку. Буркотіти на конкретну людину на пляжі – це одне; записувати всіх «понаїхавших» у людей другого сорту – інше.
Мовне питання: чому «російський шансон в Аркадії» — не вирок місту
Третій сюжет точиться вже десятиліття, бо змішує реальну проблему з відвертою маніпуляцією. Реальність така, що в Одесі гостро стоїть мовне питання. За перше півріччя 2026 року мовна омбудсменка отримала 1378 скарг на порушення мовного закону, і Одеська область тут на другому місці в країні — 254 звернення.
Маніпуляція починається там, де з окремого факту роблять діагноз цілому місту та місцевим жителям. Теза буцімто «в Аркадії грає російський шансон, отже, одесити — русофіли й “ждуни”» — це класичне колективне таврування.
Розпалювання ненависті через мовне питання. Скриншот з Threads.
Самі одесити в соціальних мережах та форумах на подібні звинувачення резонно відповідають, що під той шансон танцюють переважно туристи з усієї України, бо «одесити працюють і тієї Аркадії не бачать». Така викривлення штучно створює напругу між Одесою та рештою країни.
Окремі історії, як про екскурсовода, який погрожував дівчатам «за ваше українське “дякую” вбив би вас», набирають охоплення і вішають ярлик всьому місту. Розповісти проблему чесно і наголосити на окремих людях — адекватна позиція; оголосити ціле місто «ждунами» — це вже робота на ворога.
Кому це вигідно
Якщо ворожнеча так стабільно спалахує довкола трьох тем, варто спитати не лише хто винен, а й кому це вигідно. І тут дві відповіді.
Перша — суто комерційна. Великі міські Telegram-канали живуть з охоплень: підписники, перегляди (по 270–350 тисяч на допис), тисячі реакцій — це трафік, який згодом монетизують. А ворожнеча продається: бійка приїжджих чи відео «скрутили мужика» збере в рази більше реакцій і коментарів, ніж, скажімо, фестиваль собак у парку Шевченка. Тому в каналів, які живуть із залучення, є прямий інтерес роздмухувати саме конфлікт, а не буденне міське життя. А користувачам Threads подібними дописами підвищують активність свого облікового запису і стають впізнаванішими.
Друга відповідь — та, про яку попереджає й омбудсмен: будь-яке приниження «миттєво стає відомим тисячам людей, поширюється соцмережами та використовується російською пропагандою». Пропаганді не треба вигадувати розкол — достатньо підсилити наявний: підкинути під пост про мітинг ботів, під відео з пляжу — написати «понаїхали», а під музику в Аркадії сказати «ждуни».
Тому межа мови ворожнечі тонша. Можна й треба критикувати ТЦК за беззаконня, втомлюватися від туристів і обстоювати українську мову — це наші реалії під час війни. Мовою ворожнечі це стає тоді, коли конкретну проблему підміняють вироком цілій групі — і байдуже, кому саме: усім «ухилянтам», приїжджим чи одеситам.
Маргарита Юзяк, Павло Колотвін, регіональний представник Інституту масової інформації в Одеській області
