Останніми місяцями РФ активно атакує портову інфраструктуру Одещини і торговельні судна, які везуть аграрну продукцію за кордон. Так нещодавно в Чорному морі затонуло судно «Golden Leo» під прапором Гвінеї-Бісау. Плавучий засіб, завантажившись українською кукурудзою, виходив з порту Чорноморська і 19 липня 2026 року потрапив під ракетний удар. Внаслідок нього дев’ять членів екіпажу загинуло, судно отримало пробоїни і за тиждень затонуло. Пошкодження не дозволили залишитись «Golden Leo» на плаву, евакуювати його не було жодної можливості.
З початком аграрного сезону міжнародні логістичні маршрути стали одним з пріоритетних напрямків для росіян. Чорне море є одним з небагатьох шляхів, які дозволяють українському бізнесові експортувати свою продукцію за кордон у великих масштабах. Автошляхи та залізниця просто непристосовані до таких багатотонних навантажень. Незважаючи на вигідне географічне положення України, про яке говорилось ще на шкільних уроках географії, повноцінно наша держава не користувалась його перевагами.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко зазначає, що в Україні наразі проводиться багато конференцій з приводу відбудови країни, про перспективи розвитку і т.д. На його думку, на сьогоднішній момент, Україна знаходиться в абсолютному географічному глухому куті, географічно перебуваючи в центрі Європи. Причому, як з точки зору логістики, так і в контексті світових транспортних коридорів, які нас оминають. Навколо нашої країни зараз проходять дев’ять транспортних коридорів різної стадії готовності. І немає жодної країни, яка б не була частиною якогось із цих логістичних шляхів.
« Україна, в силу багатьох обставин, переважно не пов’язаних з війною, знаходиться в абсолютному географічному глухому куті. Це, в свою чергу, буде глобальною проблемою для нас уже в перспективі найближчих п’яти-десяти років. Якщо ми зараз не вскочимо до останнього вагона, не станемо хоча б частиною цих коридорів, ми будемо в країною, яка не матиме серйозних можливостей не просто на відбудову. Ми не матимемо можливостей інтегруватися в новий світ, який зараз змінюється, переходячи від однієї формації економіки до наступної. І будучи країною, яка є білою плямою для абсолютної більшості логістичних коридорів, які йдуть з півночі на південь і з сходу на захід. Ми ризикуємо не мати майбутнього, як країна», – вважає Вадим Денисенко.
Розвиток транспортних коридорів є одним із ключових питань стратегічного майбутнього нашої держави. В умовах, що склалися, ми маємо не лише відновлювати зруйновану інфраструктуру, а й активно інтегруватися у глобальні логістичні мережі. Причому відбудовувати з урахуванням нових стандартів, які за останні десятиліття зазнали змін. Якщо Україна долучиться до транспортних коридорів, що поєднують Європу, Чорноморський регіон та країни Азії, це сприятиме її економічній стійкості та допоможе заробляти кошти для місцевих бюджетів.
Поєднання залізничних, морських та автомобільних шляхів в одну систему може дати можливості для розвитку торгівлі, залучення інвестицій і зміцнення ролі України як важливого транспортного вузла. Проте ці ідеї дуже часто лишались на папері у мирний час, що вже говорити про період активної війни. Обстріли українських портів безпосередньо впливають на продовольчу систему не лише України, а й багатьох країн світу. Через пошкодження портової інфраструктури ускладнюється експорт сільськогосподарської продукції. Це ризики для країн, залежних від українського зерна та продовольчих товарів.
Такі атаки порушують не тільки економічні інтереси українців, а й право мешканців інших держав на стабільне постачання продовольства. Обстріли цивільної інфраструктури загрожують навколишньому середовищу. Через пошкодження об’єктів у прибережній зоні шкідливі речовини потрапляють до Чорного моря, акваторія забруднюється, страждає морське біорізноманіття. Наслідки таких атак можуть проявлятися протягом тривалого часу, починаючи від мінних небезпек для цивільного судноплавства, закінчуючи шкодою морським екосистемам.
«Під час війни ми обмежені в наших можливостях, після війни ми, звісно, будемо обмежені теж, зокрема через позиції наших партнерів,. Але є одразу декілька проєктів, вони накладаються один на одного, і вони є в сфері інтересів багатьох країн. Перший, IMEC (India–Middle East–Europe Economic Corridor). Це торгівля між Індією та Європою. Сьогодні він має вхід до південної Європи. Туреччина зацікавлена в тому, щоб запустити його до Чорного моря, але, звісно, під своїм контролем. Але далі вже можуть бути варіанти», – говорить співзасновник мережі Research Solutions Ігар Тишкевич.
Для прикладу, якщо індійський проєкт заходить до Чорного моря, то постає питання, чи пролягатиме транспортний коридор до портів Румунії, чи він буде заходити до Одеси. В цьому випадку, Україна одразу стикається ще з одним коридором, Серединним. Цей проєкт активно просуває Казахстан, як альтернативний маршрут між Китаєм та Європою. Проєкт мав заходити в порт «Одеса» з будівництвом європейської колії від Одеси до західного кордону. Але щоб реалізувати цю ініціативу, потрібно було вести перемовини з Казахстаном та з Китаєм. Цього, на жаль, не сталось.
Для ефективної протидії економічним викликам Україна має активніше працювати з міжнародними партнерами, формуючи спільні рішення щодо безпеки, відновлення та розвитку транспортної інфраструктури. Необхідні нові домовленості про інвестиції, страхування перевезень, захист критичних об’єктів і підтримку екологічних програм. У випадку успішних угод міжнародні партнери допоможуть не лише подолати наслідки війни, а й створити сучасну систему логістики, яка відповідатиме європейським стандартам.
Відбудова портів, транспортних шляхів та промислових об’єктів може створити нові можливості для економічного зростання Одещини, створення робочих місць і налагодження міжнародних зв’язків. Водночас відновлення не має обмежуватись поверненням до стану, який був перед повномасштабною війною. Це має бути перехід до більш сучасної, безпечної та екологічно відповідальної моделі розвитку. Реалізувати такий масштабний проєкт вимагає великої кількості ресурсів навіть за мирних часів. В умовах воєнного стану такий підхід залишається ідеалом, якого потрібно прагнути, і якого не завжди можна досягти.
Вихід із «географічного глухого кута», про який попереджають аналітики, сьогодні пролягає не лише через офіційні домовленості. Він безпосередньо залежить від безпеки Чорноморського регіону. До тих пір, поки портова інфраструктура Одещини є мішенню російських атак, а море періодично стає зоною екологічного лиха, під загрозою опиняється не просто логістика, міжнародні інвестиції, а право мільйонів людей на безпечне довкілля та стабільне майбутнє.
Наталя Шевчук
