В Одесі з початку повномасштабної війни волонтери та благодійні фонди взяли на себе частину соціальних функцій, без яких частина процесів життєдіяльності регіону не змогли б нормально функціонувати. Місцеві медіа частково висвітлюють цю діяльність як окремі події чи історії. Зрештою читачі отримують фрагментовану картинку без чіткого розуміння, з якими викликами стикається ця сфера.
Цей матеріал є спробою проаналізувати, як саме одеські медіа висвітлюють благодійність і громадську активність: про що пишуть системно, а які теми залишаються поза увагою. Окремо ми подивилися на причини такої вибірковості та її можливі наслідки для свободи слова.
Під аналіз потрапили чотири великі медіа “Думська”, “УСІ”, “Суспільне Одеса” та “Одеське життя”, з 4 по 18 березня. До вибірки увійшли новини, що стосуються діяльності громадських організацій, благодійників, активістів і волонтерів, а також матеріали, в яких тема громадського активізму присутня як другорядна, але змістовно значуща.
“Думська”: фокус на міських конфліктах і мінімум про громадський сектор
У “Думську” активісти й волонтери майже не потрапляють у фокус. Водночас соціальні проєкти тут висвітлюються в інший спосіб. За два тижні в медіа опублікували лише один матеріал, який безпосередньо стосувався благодійності або громадської активності. Йдеться про реабілітацію військових через кіберспорт і віртуальну реальність, де розкрито тему ветеранської адаптації та соціальної підтримки.
Новина про реабілітацію військових – єдина публікація про соціальні ініціативи за два тижні. Скрин: “Думська”
В одному повідомленні також було про співпрацю бізнесу з притулком для тварин, проте воно було марковано як “Новини компаній”, що відповідно до умов розміщення комерційних матеріалів на сайті, відноситься до публікацій, що опубліковані на правах реклами.
Водночас не можна стверджувати, що медіа зовсім не звертає уваги на небайдужих громадян та їхні ініціативи. Різниця полягає в тому, що такі згадки здебільшого з’являються у розслідуваннях і теми корупції, а не благодійності чи інших соціальних активностей.
Новина про зловживання у КП “Одесміськелектротранс” . Скрин: “Думська”
При цьому у матеріалах більшість джерел залишаються анонімними. Причини зрозумілі: ризики публічності, можливий тиск і загрози в умовах війни. У результаті виникає парадокс: громадська активність у медіа присутня, але вона залишається «без обличчя» й не має чіткої персоніфікації. Водночас анонімні джерела не завжди можна однозначно ідентифікувати як представників громадянського суспільства, оскільки вони можуть бути як викривачами, так і учасниками внутрішніх конфліктів чи інформаційних протистоянь.
“УСІ”: багато благодійності, але без деталей
У матеріалах “УСІ” тема благодійності та громадської активності представлена значно ширше. З 4 по 18 березня медіа опублікувало не менше восьми публікацій про діяльність громадських організацій, активістів і благодійників, ще 3 — про державні або спільні ініціативи.
У фокусі редакції опинилися акція “Полон вбиває” на підтримку військовополонених, Марш жінок у центрі Одеси та вимоги екологів ліквідувати сміттєзвалище в області. Окремий блок матеріалів стосувався благодійності: фестиваль “Магія весни” та грантова програма Українського Червоного Хреста для підтримки малого бізнесу. Паралельно з цим медіа регулярно висвітлює ініціативи за участі держави. Серед таких можливість безплатної реабілітації військових у межах НСЗУ або відкриття “Простору реабілітації” в Пересипському районі.
Акція-нагадування про військовополонених в Одесі. Скрин: “УСІ”
За два тижні аналізу простежується чітка межа, за яку редакція майже не виходить. У стрічці домінують короткі новини як констатація: акція пройшла, фестиваль відбувся, програму запустили. Формат — фіксація факту без деталей.
Водночас у медіа майже відсутні матеріали, у яких журналісти пояснюють, як саме працює ініціатива, звідки вона отримує ресурси або з якими труднощами стикаються організатори. У результаті, аудиторія отримує відповідь на запитання “що сталося”, але майже не бачить “чому” і “як”.
Ще одна особливість — мінімальне використання власних джерел. На відміну від “Думської”, редакція “УСІ” рідко спирається на інсайдерську інформацію, натомість базується на відкритих подіях, коментарях учасників або готових пресрелізах.
“Суспільне Одеса”: діяльність через історії людей
У випадку “Суспільне Одеса” картина виглядає більш збалансованою, ніж у попередніх медіа, проте з іншим акцентом. За аналізований період шість новин стосувалися громадських ініціатив, благодійності або активізму, ще три — дотичних сюжетів, у яких згадувалося про допомогу чи суспільну взаємодію, але це не було центральним аспектом.
“Суспільне Одеса” публікувало конкретні історії, де громадська активність є основою для новини. Це передача квартир для ВПО за ініціативи громадського проєкту, спільно з бізнесом; музикотерапевтичні зустрічі для ветеранів у межах громадської ініціативи; відкриття інклюзивної лазні, де працюють самі ветерани; тренування з боксу для військових, які проводить ветеран. А також Марш за права жінок у центрі міста.
Інклюзивна лазня на узбережжі в Одесі. Скрин: “Суспільне Одеса”
Редакція Суспільного зміщує акцент на історії конкретних ветеранів, переселенців або учасників ініціатив. Наприклад, історія про протезування в центрі “Теллус” подається через досвід тих, хто проходить реабілітацію.
Ще виразніше тенденція проявляється у дотичних матеріалах. Історія родини з Кілії, яка збирає кошти після пожежі, — це вже не про організований активізм, а про індивідуальну взаємодопомогу. Так само матеріал про реставрацію картин або відзначення Дня добровольця показує суспільно важливі процеси, але без прив’язки до конкретних громадських ініціатив.
У підсумку “Суспільне Одеса” системно працює з темою благодійності, однак переважно через персональні історії. У стрічці менше стандартних новинних звітів, ніж в “УСІ”, і рідше трапляються конфліктні сюжети, як у “Думської”. Акцент на людях та їхньому досвіді формує для читачів зрозумілу картину того, які ініціативи існують в Одесі та хто їх реалізує.
“Одеське життя”: між активізмом і соціальною повісткою
У матеріалах “Одеського життя” тема громадської активності представлена меншою мірою, проте все ж присутня. П’ять публікацій можна віднести безпосередньо до теми громадського активізму, ще один матеріал — до дотичних.
Приклад – повідомлення про Марш жінок в Одесі, де звучали вимоги активісток, які виступають за розвиток прав жінок. Або пропозиція архітекторів змінити розташування залізничного вокзалу, що є прикладом експертів, які намагаються впливати на міську політику через соціальну активність. Сюди ж можна віднести матеріал про “мовного інспектора”, де розповідається про проблеми, що з’явилися внаслідок його діяльності.
Активіст Олександр Леоненко. Фото: “Одеське життя”
Окремий блок складають новини про благодійні та соціальні ініціативи. Це тексти про відкриття “Простору реабілітації” у співпраці з Товариством Червоного Хреста України та про програму допомоги переселенцям від Карітас Одеса УГКЦ. На відміну від Суспільного, “Одеське життя” більше фокусується на діяльності великих інституцій, ніж на особистих історіях.
У добірці є й дотичні сюжети, наприклад, матеріал про генератори від європейських партнерів. Однак формально це міжнародна допомога, яка не стосується діяльності місцевих активістів, волонтерів, ГО або БФ.
Команда “Одеського життя” не концентрується виключно на громадському секторі, але регулярно до нього повертається. Активізм тут існує поруч із ширшим порядком денним, проте рідко стає предметом окремого, глибшого аналізу.
Чому медіа менше пишуть про активізм
Інтерес медіа до теми активізму визначається кількома чинниками, ключовим з яких є російсько-українська війна. Війна суттєво змінила порядок денний і звузила поле громадської активності: частина людей виїхала, інші долучилися до війська, окремі ініціативи припинили існування, а частина волонтерів загинула. Ті, хто залишився, значною мірою переорієнтувалися з культурних і соціальних тем на військові та навколовоєнні — допомогу армії, підтримку ветеранів і гуманітарні потреби. У результаті, “мирний” активізм став менш помітним і менш численним.
Додатковим чинником є обмежені ресурси. Сьогодні будь-яка ініціатива потребує не лише ідеї, а й людей, фінансування та готовності працювати в умовах нестабільності — часто без гарантій і з ризиком втрат. Це зменшує кількість нових проєктів і, відповідно, інформаційних приводів для медіа висвітлювати активізм.
До цього додається й редакційна логіка відбору новин. Глибокі теми, як-от фінансування ГО чи системні проблеми сектору, вимагають часу і ресурсів: роботи з документами, аналітики та занурення. В умовах конкуренції за увагу аудиторії це ризик втратити інші “гарячі” теми. Все це перетворюється на просту арифметику: менше переглядів і менше трафіку означає менше рекламних можливостей, а значить збитки для всієї редакції.
На це накладається інший чинник — поведінка аудиторії. Найкраще працюють або емоційні особисті історії, або скандали. Саме тому медіа частіше обирають формати, які дають швидкий відгук: історії людей, як це робить “Суспільне Одеса”, або конфлікти й викриття за прикладом “Думської”.
Натомість тексти про брак ресурсів у фондів чи організацій не створюють ефекту новизни — це вже сприймається як фон загальної ситуації в країні. У підсумку, формується замкнене коло: зменшення активізму веде до меншого висвітлення, а недостатнє висвітлення знижує його видимість і підтримку.
Чим це загрожує для свободи слова?
Зменшення присутності активістів і волонтерів створює ризики для поступового ослаблення всього громадського сектору. Зменшення числа активістів означає менше допомоги там, де держава не встигає або системно ігнорує проблеми. А саме з волонтерських і громадських ініціатив нерідко виростали рішення, що згодом стали системними.
Головний ризик полягає не у прямій цензурі, а в тому, що загальнодержавні проблеми звужують простір для громадської активності. У нинішніх умовах навіть ініціативи з потенціалом розвитку часто не виходять за межі точкових дій або зникають ще на старті через дефіцит ресурсів, уваги й підтримки. Це означає втрату тією допомоги, яка могла б підсвітити проблеми населення й компенсувати слабкі місця державної політики.
Маргарита Юзяк, Павло Колотвін, регіональний представник Інституту масової інформації в Одеській області
Photo by Joel Muniz on Unsplash
