Нещодавно в Одесі відбувся Марш Рівності, приурочений до Міжнародного дня боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією. Цей захід став першою масовою акцією одеських ЛГБТ-активістів з часів повномасштабного вторгнення. Учасники акції закликали зняти з розгляду скандальний законопроєкт №15150 та не давати дискримінувати громадян. Організатори зазначали, що вони прагнули підтримати право кожної людини вільно виражати власну ідентичність та бути собою. Щоправда, не всі мешканці міста розділяли цю позицію.
На шляху Маршу Рівності чергували правоохоронці, а по той бік живої загорожі чергували невідомі в балаклавах. Люди, які називали себе «прихильниками традиційних цінностей» організували власну акцію з банером «Одеса це не Содом». Вони вигукували образливі лозунги та закликали до фізичної розправи над своїми опонентами. Потім почали сутичку з поліцейськими, яка завершилась розгоном традиціоналістів. Учасники Маршу Рівності не постраждали, «традиціоналісти» переважно розійшлися до того часу, як представники ЛГБТ-спільноти пішли ходою за свої права.
Як свідчать приклади інших міст, це типова ситуація у ставленні до людей, які не ідентифікують себе з гетеросексуальною більшістю і заявляють про те, що вони такі самі громадяни. В одних містах, як в Одесі, справа обмежується словесними образами та спробами провокацій (на щастя, невдалими). А є випадки, коли доходить до фізичного насильства. В одних містах гомофобні гасла йдуть від представників радикальних, подекуди маргіналізованих організацій. В інших вони можуть бути позицією окремих представників влади, через що можуть бути додаткові труднощі. Зокрема, з розслідуваннями щодо порушень прав людей.
«Я, напевно, не збрешу, якщо скажу, що ЛГБТ одна з тих груп, яка найбільше потерпає від насильства. З початку повномасштабного вторгнення агресивних гомофобних нападів в якийсь момент стало менше. Але зараз знову, принаймні за даними організації “Наш світ”, кількість нападів знову почала зростати. Наприклад, в Івано-Франківську люди виходили на акцію, зокрема наші колеги з організації Інсайт. Організаторки Маршу жінок, Анастасія Герасименко та Олена Шевченко, зазнали нападу. І потім самі колеги розповідали, що складно було взагалі з поліцією. Бо Івано-Франківськ є одним з найнедружніших міст до ЛГБТ, зокрема, мер виказує свою гомофобну позицію публічно. Тому і в поліції їм було дуже складно зареєструвати цей випадок. Поліція не хоче кваліфікувати такі інциденти як злочини на ґрунті ненависті. Вони їх визначають, як, наприклад, “хуліганство”, або взагалі ніяк не кваліфікують, » ‒ виконавча директорка ГО « Точка опори ЮА» Тетяна Касьян.
Щодо гомосексуальної орієнтації в українському суспільстві існує безліч стереотипів. Причому ці упередження можуть бути як негативними, на кшталт того, що «геї та лесбійки психічно хворі», так і позитивними, коли їм приписують більші творчі здібності, порівняно з гетеросексуальними людьми. Однак в реальному житті і ті і інші можуть виглядати та поводитися по-різному, працювати в різних сферах. І на цю самопрезентацію впливають середовище, власні вподобання, особливості темпераменту, а не сексуальна орієнтація. ЛГБТ-персони привертають надмірну увагу через те, що довгий період часу були поза законом.
В Україні одностатеві сексуальні стосунки декриміналізували в 1991 році, після здобуття Незалежності. До того часу в радянському Кримінальному кодексі існувала стаття «мужолозтво», яка передбачала покарання строком до семи років позбавлення волі. І хоча наразі таких репресій проти геїв не застосовується, вони досі стикаються з упередженнями та осудом в суспільстві. Сексуальну орієнтацію в цій парадигмі подекуди розглядають як щось середнє, між розбещеністю та хворобою. Хоча мова йде лише про особисті вподобання дорослої людини, які закладені в ній від народження і які нікому не шкодять.
« Сексуальна орієнтація є вродженою характеристикою, а не вибором людини. Її почали досліджувати дуже давно, а в 1973 році минулого століття Американська психіатрична асоціація виключила гомосексуальність з переліку психічних захворювань. Основна ідея в чому? Вчені тривалий час досліджували, чим же відрізняються гомосексуали від гетеросексуалів. Якщо ми говоримо про хворобу, то обов’язково коли хворіємо, в нас є симптоми. А якщо взяти “гомосексуальність” як хворобу, то які критерії можна виділити? Потяг людей до своєї статі? Так, можемо, але жодна хвороба на одному симптомі не базується. Немає клінічної картини, яка б будувалася на одній ознаці. Нам завжди потрібен симптомокомплекс,» – говорить психологиня Марина Діденко.
ЛГБТ зустрічаються в усіх прошарках українського суспільства, зокрема і в ЗСУ. Так, зокрема, до складу тільки однієї громадської спілки «Військові ЛГБТ» увійшло понад 600 військових та ветеранів. Вони не тільки захищають Україну від російських загарбників, а й борються за те, щоб їхні права були рівними правам інших українських громадян. І це тільки представники однієї організації, чимало людей, які визначають себе, як ЛГБТ-персони, не належать до жодних громадських організацій. А подекуди взагалі приховують свою ідентичність, боячись осуду та нерозуміння.
З іншого боку, все більше українців починають ставитись до ЛГБТ-спільноти лояльніше. Так, ще три роки тому петиція на сайті Президента України про те, щоб затвердити реєстровані партнерства в Україні, набрала 25 тисяч голосів. У відповіді було зазначено, що Міністерство юстиції працює над законом про цивільні партнерства. Майбутній документ має визначити, як реєструвати одностатеві союзи, які права й обов’язки будуть покладені на партнерів, і, найголовніше, як узгодити майбутні зміни з чинним законодавством.
Люди, які ідентифікують себе як ЛГБТ, не вимагають для себе якихось особливих прав чи привілеїв . Вони прагнуть тих самих загальнолюдських прав, які має кожен українець. Недопущення дискримінації, право на безпеку, можливість мати шлюб чи партнерство з коханою людиною, доступ до медичної та соціальної підтримки без перешкод. Щоб права людини не були «винятком» за ознакою сексуальної орієнтації. Адже ці права мають стосуватися усіх без винятку, незалежно від ідентичності людини чи її вибору партнерів для особистого життя.
Марія Шевчук
