Переважна кількість новин з Одеської області, які стосуються навколишнього середовища, інформують про негативний вплив війни та людської діяльності. То Державна екологічна інспекція звітує про ліквідацію незаконного сміттєзвалища, то Одеська ОВА розповідає про фіксацію мазутних плям в Чорному морі. Це серйозні виклики, про які важливо говорити. Однак за великою кількістю негативного інформаційного контенту ми подекуди не бачимо речей, які, всупереч усім обставинам, ведуть до змін на краще. Зокрема, велика війна не зупинила процеси відновлення природних угідь на півдні регіону.
Відновлення природних ландшафтів допомагає зробити середовище існування більш комфортним для усіх форм життя. Відновлюючи біорізноманіття, ми сприяємо відродженню видів, які перебувають під загрозою. Здорові ландшафти, зокрема луки та водно-болотні угіддями, допомагають пом’якшити наслідки зміни клімату, глобального потепління, яке ми всі відчуваємо на собі. Також здорова екосистема сприяє розвитку сільського господарства, дає можливості заробити кошти на нових напрямках, зокрема на зеленому туризмі. Ці речі є запорукою, сталого та безпечного майбутнього, до якого так прагне Україна.
Ми вирішили вивчити, як завдяки процесам ревайлдингу змінюються природні ландшафти, як він впливає на життя як тварин, так і людей. Ревайлдинг це порівняно новий підхід до збереження природи, який полягає у відновленні характерних для певного регіону екосистем шляхом поетапної зміни природного ландшафту та повернення видів тварин та рослин, які жили тут раніше. І, найголовніше, ці процеси продовжуються незважаючи на воєнний стан, в якому ми перебуваємо останніми роками.
Не у гаю, при Дунаю…
Дунайський біосферний заповідник найбільш південний природоохоронний об’єкт, який підконтрольний Україні. Він належить до світової мережі біосферних заповідників, який складається з територій Румунії та України у складі біосферного резервату «Дельта Дунаю». Ще задовго до повномасштабного вторгнення там були запроваджені заходи щодо екологічного відновлення.
Так у 2019 році завершився демонтаж десяти застарілих дамб на річках Когільник та Сарата, що знаходились на заповідній території. Метою цих дій було відновити природній потік річок та принести користь як рибам, ссавцям, так і перелітним птахам, що живуть в дельті Дунаю.
Для сприяння природному випасу та підвищення біорізноманіття на острові Єрмаков, одному з найбільших островів Дунайського біосферного заповідника, розпочалось заселення копитних. Так на острові, який свого постраждав від надмірної людської діяльності, з’явились такі види, як водяний буйвол, гуцульский коник, благородний олень і лань. За лічені роки сірий ландшафт острова змінився до невпізнанності, і в цьому була велика заслуга травоїдних місцевих жителів, які тут оселилися.
«Водяний буйвол дійсно гарно підходить для використання у якості такого собі екосистемного інженеру і він дуже адаптований до наших південних умов в дельті Дунаю. У нас вже три зими поспіль ці тварини живуть на острові Єрмаков в дикій природі. Єдине, їх там підгодовують в холодну пору року. А так без ферми, без будь-якого захисту ці тварини там мешкають вже три роки поспіль, незважаючи на наявність льодяних дощів та інших несприятливих кліматичних явищ. Зараз популяція водяних буйволів налічує 40 особин, робота з ними це цікавий досвід, який ми будемо використовувати й надалі,» – каже старший науковий співробітник Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України Олег Дьяков.
Працівники Дунайського біосферного заповіднику спостерігали, як водяні буйволи поїдали нетребу. Це інвазивний вид, який дуже розповсюджений на острові Єрмаков. Інші травоїдні його не їдять, а от буйволи споживають, причому не тільки взимку, але й влітку, коли корму достатньо. Українська сіра худоба вже понад десять років живе на острові Малий Татару в рамках проєкту WWF. Буквально за два сезони вони перетворили хащі у заплавному лісі на своєрідний ліс паркового типу з луками. Тобто, переробили екосистему під себе.
Процес ревайлдингу не обмежується безпосереднім відновленням природніх ландштафтів . Цей процес також сприяє і розвитку місцевих громад. Працівники Дунайського біосферного заповіднику мають досвід співпраці з органами місцевого самоврядування. Досвід співпраці демонструє, що підходи, спрямовані на відновлення природних екосистем сприяють кращій адаптації до кліматичних змін і також створюють умови для підвищення добробуту людей на місцях. Екологічні ініціативи додаткові можливості для розвитку місцевого бізнесу.
Від річок до степів
Найбільшою перешкодою для роботи на заповідних територіях в Одеській області стало повномасштабне російське вторгнення, яке триває вже три роки. Обстріли негативно вплинули на навколишнє середовище, зокрема на різні водно-болотні угіддя та екосистеми в межах територій, що перебувають під охороною. Так Дунайський біосферний заповідник знаходиться безпосередньо на кордоні, доступ до нього обмежений як для медійників, так і для туристів. Однак попри все, тут продовжуються проєкти ревіталізації, зокрема відновлення на річці Ягорлик.
Проведені роботи на ділянці 8,5 кілометрів (від села Довжанка до села Розівка) зменшили площі заростей очерету, відновилися луги та заплави, річка ожила. Війна не дає реалізувати всі проєкти, які були заплановані раніше, зараз робота природохоронців зосереджена на тому, щоб не втратити те, що було напрацьовано раніше. Особливої уваги заслуговують степові території, тим паче, що в Одеській області збереглись унікальні ландшафти, яких немає ніде в Європі.
«Зазвичай ми уявляємо собі степ на кшталт ковилового, який у нас є в Тарутинському степу або на схилах Куяльницього лиману. Степ з гарними травами, який квітує. І люди думають, що саме на цих територіях найбільше червонокнижних видів, найбільше біологічне різноманіття. Однак на практиці, коли ми шукаємо червонокнижні види, то наших дрібних ссавців ми зазвичай виявляємо на ділянках, які виглядають дуже сумно з точки зору ботаніки. Зазвичай всі кажуть, що потрібен помірний випас, однак з точки зору дрібних ссавців перевипас буває на краще,» – говорить фахівець із дрібних ссавців громадської організації «Українська природоохоронна група» Михайло Русін.
Зі збереженням невеликих гризунів ситуація складніша. Є невелика популяція ховрахів в Одеській області, яка знаходиться в межах національного парку «Тузлівські лимани». Але там мова йде буквально про десятки особин. Іншу популяцію в минулому році вдалось створити зусиллями Української природоохоронної групи. Вона мешкає на Одещині, на схилах заказника Лунг. Але департамент Одеської ОВА викреслив із заказника всю територію, де якраз мешкає ховрах. І формально це заказник для збереження ховрахів, але по факту він нічого не охороняє.
При цьому, є позитивні приклади з активним залученням місцевих мешканців до заходів щодо збереження природи. Так на півночі Одеської області жителі Любашівської територіальної громади допомагали переселяти деякі види тварин. Більш того, місцеві фермери подекуди самі звертались до природоохоронців, щоб вони допомогли з переселенням колонії тих чи інших гризунів, бо вони знищують посіви. Секретом успішної роботи була налагоджена комунікація, дбайливе ставлення до навколишнього середовища та бажання всіх сторін співпрацювати.
Перспективи для всього живого
Тісна робота з органами місцевого самоврядування дозволяє проводити роботи з ревіталізації та відновлення максимально успішно. Однією з найбільш «екологічно свідомих» на Одещині можна вважати Буджацьку (колишню Бородінську ) територіальну громаду. Саме в цих місцях, на території колишнього військового полігону, у 2012 році з’явився заказник місцевого значення «Тарутинський степ». Тривала відсутність сільськогосподарської діяльності сприяла відновленню природних рельєфів, яким складно знайти аналоги.
В 2023 році на на цих землях був створений національний природний парк «Буджацькі степи». Природохоронний об’єкт знаходиться у Болградському районі та займає територію площею 9700 гектарів. До складу нацпарку разом із заповідними степовими та лісовими масивами включили чотири охоронні ділянки природно-заповідного фонду. Зокрема, ботанічний заказник загальнодержавного значення «Старомандзирський» та три ландшафтні заказники місцевого значення такі як «Тарутинський степ», «Діброва Могилевська» й «Діброва Манзирська».
За роки повномасштабного вторгнення в Україні не було ідеї щодо створення об’єкту природно-заповідного фонду такого масштабу. Проте в Буджацькій громаді розуміють, що створення національого парку не має залишитись самоціллю. Найголовніша мета – розвиток місцевих територіальних громад, як власне Буджацької, так і сусідніх. 25 вересня 2021 року, майже за півроку до початку великої війни, тут встигли провести масштабний етно-еко фестиваль «Tarutino steppe». І громада готова продовжувати в тому ж дусі, як тільки з’явиться така можливість.
«Ми провели інвентаризацію всіх пасовищ та сіножатей та виявили більше трьох тисяч гектарів незареєстрованих ділянок. Всім їм присвоєно кадастровий номер. Таким чином, ми зупиняємо розорювання земель на території нашої громади. У нас створено все, щоб розвивати інші напрямки. В нас є етнографічний центр «Фрумушика-Нова», який готовий прийняти туристів чи людей, які приїхали відвідати буджацькі степи. До наших степів, завдяки ревайлдингу, повертаються тварини, які жили тут раніше, і відновлюються природні ландшафти. У нас вже є в цьому певний досвід, і ми продовжуємо працювати в цьому напрямку,» – розповідає керівник Буджацької громади Іван Кюссе.
І «Дунайський біосферний заповідник», і національний парк «Буджацькі степи» працюють над збереженням біорізноманіття на півдні України, що сприятиме її сталому розвитку. Завдяки реінтродукції питомих видів, залученню органів місцевого самоврядування ці заповідні території продовжує давати домівку видам, яких тут не бачили десятиліттями. В перспективі, тварини з Одещини можуть залучатися до відновлення на деокупованих територіях. Однак зараз найважливіше завдання – відновити та зберегти території на півдні України. Захисникам природи, попри всі перешкоди, це наразі вдається.
Марія Шевчук
Матеріал створено за підтримки Міжнародної програми розвитку комунікації ЮНЕСКО. Використані позначення та матеріали, викладені в цій публікації, не є вираженням позиції ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або діяльності їх відповідних органів управління, а також щодо їх ліній розмежування або кордонів. Відповідальність за погляди та думки, висловлені в цій публікації, несуть автори. Їхня точка зору може не співпадати з офіційною позицією ЮНЕСКО і не накладає на Організацію жодних зобов’язань.
