Повномасштабна російсько-українська війна триває вже понад три роки. Всі ми розуміємо, що боротьба відбувається у різних площинах: на лінії бойового зіткнення, у дипломатичних перемовинах, економічних показниках та змаганні за суспільну свідомість.
Зрештою, саме цю війну назвали першою у світі «війною в прямому ефірі». Численні свідчення самих учасників та жертв в очах світової громадськості зуміли «переграти» роками й десятиріччями виплекану машину російської пропаганди з її давніми наративами та зрежисованими сюжетами .
Бліц-кріг не склався, а довга позиційна війна має свої особливості. Зараз, коли накопичилася певна втома, особливо важливо усвідомлювати, що саме намагається навіювати тобі ворожа пропаганда, які величезні ресурси в це вкладає.
В цьому сенсі цікаве порівняння навів Злий одесит, відомий військово-політичний оглядач та блогер Олександр Коваленко:
«Вразливі місця російської пропаганди в тому, що вона з самого початку базується на низькоякісній брехні. Пропаганда – це брехня, яку подають з тим чи іншим відсотком правди, змішують, щоб в неї можна було вірити. В Росії такого не існує. Там не має п’ятдесят на п’ятдесят, там – в кращому випадку -10 % правди, щоб співпадало в якихось моментах Майже кожен їхній фейк розвінчується. Тому достатньо швидко їх можна викривати».
Схоже що й у цьому випадку Росія надає перевагу кількості над якістю, завалюючи суперників «м’ясом», зокрема й ідеологічним. Розраховуючи, що навіть десять пострілів із ста досягнуть мети та нанесуть непоправної шкоди. Звичайно ж не останню роль відіграють твердження: “Росія бореться не з Україною, а колективним Заходом, британськими найманцями тощо”. Як це відбувається на практиці, які фейки стосуються відносин Україна-ЄС – читаємо далі.
“Росія ось-ось захопить Одесу”
Наприкінці квітня екс- Верховний головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, генерал Уеслі Кларк дав інтерв’ю українському телеканалу Еспресо. TV де проаналізував ймовірну військову стратегію РФ. В результаті, численні російські ЗМІ опублікували статті із заголовками на кшталт «Генерал Кларк: конфлікт на Україні завершиться, коли Росії відійде Одеса». Не залишилися осторонь й пропагандистьскі Телеграм-канали. «Контроль над Одесою стане для Росії символом завершення війни і фактичної перемоги, саме це стратегічна мета Путіна, – стверджує Уеслі Кларк».Втім, найпростіший фактчекінг свідчить, що російська пропаганда вкотре вдалася до прийому «видаємо бажане за дійсне». Слова шановного пана генерала просто перекрутили, вирвавши з контексту. Бо насправді він сказав таке (посилання на ефір):
Уеслі Кларк: « На мою думку найважливіше зараз це те, що Україна поступово виснажує російську військову машину. Варто чітко усвідомлювати ймовірну стратегію Росії. ЇЇ тактика полягає в створенні загроз Харкову та Сумам, щоб змусити Україну перекинути додаткові резерви на оборону північно-східного напрямку, однак справжньою стратегічною метою залишається Одеса. Основні зусилля як і раніше зосереджені на напрямках Запоріжжя, Херсона, Миколаєва з подальшим просуванням на Одесу. З російської точки зору захоплення Одеси означатиме закінчення війни та фактичну перемогу, тому на цьому етапі для України головною має стати стратегічна оборона. Усе, що може підірвати логістичні зусилля противника є надзвичайно важливим та доцільним … Головне завдання – переконати Путіна, що перемогти у цій війні військовим шляхом він не зможе».
Тобто Уеслі Кларк говорив саме про російські ідеологічні наративи, але фразу подали, як пряму цитату та його власну думку.
Як атакували Одеський порт
Невгамовний інтерес РФ до Одеси зумовлений звісно не лише псевдостатусом «справжнього російського міста», а насамперед економічними можливостями виходу до Чорного моря (які відповідно хочуть відрізати Україні). Тому з самого початку повномасштабного вторгнення Одеський порт залишався однією з ласих цілей: для балістичних ракет та інформаційних атак.
Методичка при цьому лишається незмінною. Що на початку березня цього року «в Одесі було атаковане судно, яке перевозило військовий вантаж та найманців з Великобританії», що наприкінці травня знову «нанесено ракетний удар по контейнеровозу з безекіпажними катерами та безпілотниками».
Реакція одеситів (скрин)
І власне той самий контейнер з «катерами».
Згадуємо 2 травня в Одесі
Ще одна навколоодеська методичка з тривалою історією – події 2 травня на Куликовому полі та пожежа у Будинку профспілок. Вже понад десять років російська пропаганда, захлинаючись, розповідає про “нацистський шабаш на кістках” та закликає притягти винних до відповідальності.
Ігноруючи при цьому, що збройний конфлікт почався з нападу проросійських «антимайданівців» на проукраїнську демонстрацію.
Більш того, в наступні роки тодішній заступник керівника поліції Одещини Дмитро Фучеджи отримав російське громадянство та спокійно мешкає у проросійському Придністров’ї, а начальник управління МНС в Одесі Володимир Боделан після проживання у Криму взагалі зробив кар’єру колаборанта на окупованій частині Херсонщини. При тому, що саме їхня бездіяльність спричинила таку кількість жертв.
Навіть Європейський суд з прав людини, який в березні цього року присудив українській державі виплатити компенсацію постраждалим, вважає доведеним, що “доправлення пожежних машин на місце пожежі було навмисно затримане на 40 хвилин, а поліція не втрутилася, щоб допомогти евакуювати людей” з будинку профспілок.
А також, що “дезінформація та пропаганда з боку Росії відіграли свою роль у трагічних подіях… Невиправданій хвилі насильства передувало постійне поширення агресивної та емоційно забарвленої дезінформації та пропаганди про нову українську владу та прихильників Майдану від російської влади та медіа”.
Нагадаємо, що розгляд справи у ЄСПЛ тягнувся багато років, але остаточний вердикт було винесено 13 березня 2025 року.
Розіграти стару карту «одеської Хатині» намагаються й досі. Частина одеситів, наприклад, вважає, що цьогорічний замах на одеського активіста та блогера Сергія Стерненка, який стався 1 травня, був своєрідною помстою-нагадуванням та спробою вкотре розхитати ситуацію.
До речі, у своєму Телеграм-каналі Сергій періодично спростовує російську дезінформацію.
Одне з використаних з ним зображень, згенероване ШІ, стало приводом для розповіді про людожера, який знущається над загибеллю американського громадянина Майкла Глоса, який воював на боці Росії.
“України як держави не існує, на її територію зазіхають всі сусідні країни”
Російська пропаганда намагаються зачепити за живе на різних рівнях. Від локального до начебто міжнародного. Наприклад, останнім часом намагалися підняти шум навколо заяви не надто впливової молдовської політикині Вікторії Фуртуне про те, що Молдова хоче повернути собі Буджак (історичний регіон Одещини), аби отримати вихід до моря.
Гучна заява, чи не так? Але якщо врахувати, що Вікторія належить до політичного кола проросійського олігарха Ілона Шора – все стає на свої місця. Це все ще частина російської геополітичної гри, де Польща мріє захопити західні території України, а Угорщина на чолі з проросійським Орбаном промацує наявність сепаратистських настроїв у Закарпатті.
Це не означає, що подібні закиди потрібно ігнорувати. Просто розуміти що, як і навіщо робиться. Свідомо уникати сумнівного контенту і більш активно поширювати достовірний.
Достатньо галасу виникло й навколо деяких заяв польських політиків.Зокрема, заступника міністра сільського господарства Польщі Міхала Колодзейчака. Він говорив про те, що Польщі потрібно купити або взяти в оренду на 50 років територію на одеському узбережжі. Це дозволило б експортувати через нього польське та європейське зерно за більш високу ціну, завдяки нижчим витратам на транспортування.
Вкупі із позицією польського прем’єр-міністра Дональда Туска про розширення логістичного центру Euroterminal Sławków у Сілезії, це породило певні спекуляції про окупацію Одеси.
Про що ж йдеться? Польські політики цілком усвідомлюють, що
в післявоєнне відновлення України буде вкладено чимало європейських коштів. Що не лише Україна, але й Польща є великими транзитними територіями від Азії до країн ЄС. Тому зараз триває активне розширення Euroterminal Sławków, про який амбітно пишуть, що він має стати найбільшим логістичним хабом у Європі.
Чи заробить на цьому Польща? Безсумнівно.Чи вигідно це водночас Україні та ЄС? Так. Адже будь-яка частина логістичної схеми існує не сама по собі, а у взаємодії з іншими. В будь-якому разі не Польща і не Європа зараз створюють головні проблеми України. Варто пам’ятати про це.
Наталя Шевчук
