До повномасштабного вторгнення село Коблеве Миколаївської області було одним з найпопулярніших туристичних місць на узбережжі Чорного моря. Багато місцевих мешканців працювали весь курортний сезон, а із зароблених коштів жили весь рік, до наступного періоду відпусток. Такий стан справ тривав десятиліттями, і здавалось, ніщо не зможе порушити усталений порядок речей. Але війна кардинально змінила навколишній простір Коблевого. При тому, що «прилітало» до громади буквально лічені рази.
«Місто-привид». «Прип’ять». «Постапокаліпсис». Це перші асоціації, коли гуляєш вулицями колись людного курортного селища увечері. Закриті бази відпочинку з територією, порослою травою. Вицвілі плакати та оголошення з цінниками 2021 року. Колючий дріт, прикрашений табличкою «Обережно, міни!», і бетонні блоки перекривають доступ до моря. Трапляються й будівлі, зруйновані російськими атаками, але їх тут дуже мало. Коблево, в якому проживає трохи більше двох тисяч мешканців, постраждало, передусім, від економічних наслідків війни.
«Вплив війни на нашу громаду ми будемо відчувати ще не один рік, навіть після її закінчення. Наразі ми плануємо свою діяльність, розробляємо стратегічні документи з урахуванням того, що ми втратили. До повномасштабного вторгнення ми розвивалися і мали важливу складову нашого бюджету, туристичну галузь, яка допомагала нам бути успішними. На сьогоднішній день в екстреній ситуації ми шукаємо, чим можна замінити втрачене, яким чином доповнити надходження до бюджету. Що зробити для того, щоб відновити галузь ту, яка сьогодні припинила фактично свою діяльність», – говорить секретарка Коблівської сільської територіальної громади Світлана Талоха.
В перші дні повномасштабного вторгнення росіяни зробили спробу висадити десант на узбережжі селища. Але завдяки спільним зусиллям місцевих жителів та українських військовослужбовців ворожі плани зазнали невдачі. Через близькість до позицій росіян та ризик нових десантних операцій пляжна зона громади була замінована та перекрита. Пляж перетворився на укріплену лінію оборони, наразі купатися в морі заборонено та небезпечно. Попри це, бували трагічні випадки, коли цивільні відпочивальники йшли в море та підривалися на мінах.
Через війну та закритий доступ до туристичної інфраструктури громада втратила до 70 відсотків бюджетних надходжень. Але деякі бізнеси пережили складні роки. Якщо трохи пройтись, то можна знайти і працюючі магазини, і бази відпочинку, що приймають відпочивальників. Щоправда, купатися дозволено тільки в басейні, але деяким людям достатньо й морського повітря, без доступу до пляжів. Якщо пройтись ще трохи, то можна навіть почути звуки клубної музики. Але це окремі острівці життя, які не можна порівнювати з довоєнними роками. Закинутих бізнесів у Коблевому набагато більше, ніж працюючих.
Наразі від багатьох магазинів та ресторанів залишились лише будівлі. На них навіть немає табличок «Оренда» чи «Продам», бо власники, судячи з усього, не сподіваються, що в умовах війни та відсутності доступу до морського узбережжя знайдуться покупці. Бази відпочинку, які працюють, стараються забезпечити повний пансіон, тому ті, хто доїжджає до Коблевого, харчуються і відпочивають саме тут. При вході до деяких рекреаційних установ висять таблички: «МИ ВІДКРИТІ». Щоб відпочивальники, які тільки доїхали і не мають конкретного місця, не пройшли повз, а зупинилися.
Невеличкі туристичні громади, які жили за рахунок моря, опинились в глибокій кризі. Якщо в перші роки була надія, що війна закінчиться та вдасться повернутись до звичного життя, то зараз все частіше йдеться про те, щоб знайти інші шляхи привернути увагу туристів. В Коблевому це аквапарк, дегустації на винзаводі, зелений туризм на узбережжі лиманів. Громада має що запропонувати своїм гостям, щоб вони тут зупинились. Інша річ, що гостей стало менше, бо на п’ятий рік війни багато людей просіли в доходах і не мають можливостей повноцінно відпочивати.
Миколаївщина є одним з тих регіонів, які серйозно постраждали від війни. Частина території була окупована, але звільнена від ворожих військ в 2022 році. Однак заповідна Кінбурська коса досі залишається під контролем росіян: попри те, що там був встановлений український прапор, про повноцінне звільнення території поки не йдеться. Вона досі є зоною активних бойових дій, і за роки обстрілів, за даними екологів, на Кінбурнській косі згоріло майже 96 % заповідних лісів. А самі збитки, завдані природі Миколаївської області, перевищують 300 мільярдів гривень.
«Довоєнний 2021 рік був найкращим роком розвитку, найбільшим за туристичними надходженнями. Але через повномасштабне вторгнення наша туристична галузь зазнала втрат, і такими цифрами ми наразі вже не володіємо. Ми втратили частину рекреаційного потенціалу через окупацію Кінбурської коси та Національного природного парку «Білобережжя Святослава». Узбережжя Чорного моря сьогодні у нас офіційно закрито для купання і для відпочинку, через мінну небезпеку. Пляжний відпочинок в нас відновиться тільки після стабілізації безпекової ситуації», – розповідає начальниця відділу з питань територіальної організації влади та місцевого самоврядування управління регіонального розвитку та інвестицій департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської ОВА Світлана Шаповалова.
Проте люди прагнуть відпочинку, зокрема біля води, і все більшої популярності набуло узбережжя Тилігульського лиману. Там немає мінної небезпеки, доступ до води повністю відкритий, тому туди їдуть люди, і там починає розвиватись місцевий бізнес. Якщо раніше це були «дикі пляжі» то зараз це місця цивілізованого відпочинку. На яких працюють місцеві мешканці, які мають можливість заробляти в своїх громадах, навіть в умовах кризи та воєнного стану.
Українські морські курорти, з великою ймовірністю, дуже довго відчуватимуть негативний вплив війни. Насамперед через морські міни, які періодично спливають не лише біля берегів України, а й в інших країнах Чорноморського басейну. Ситуація ускладнилася після руйнування Каховської ГЕС. Коли води Дніпра хлинули в Чорне море, вони зносили все на своєму шляху й могли принести до моря й наземні міни, які були на лівому березі Херсонської області. Тому зараз дуже складно спрогнозувати, які небезпеки будуть у майбутньому.
У Чорному морі досі знаходять та знешкоджують міни часів Другої світової війни, які були закладені понад вісімдесят років тому. І вже сьогодні можна припустити, що наслідки забруднення моря вибухонебезпечними предметами ми відчуватимемо десятиліттями. Територіальним громадам України на кшталт Коблівської, які розташовані на березі моря, важливо вже сьогодні адаптуватися до нових умов. Не лише в контексті розвитку нових галузей економіки, а й з точки зору організації безпеки місцевих жителів.
Марія Шевчук
