Днями в світі відзначали Міжнародний день волонтера. В Україні кожен розуміє важливість роботи цих людей. Їх внесок важко переоцінити, адже саме на них лягли основні витрати з забезпечення наших захисників після повномасштабного вторгнення РФ.
Ці люди їздили на передову з посилками для військових, допомагали евакуюватися мешканцям окупованих територій, підтримували людей з соціально-незахищених категорій. Так було в 2014 році, так було 24 лютого, так продовжується і зараз. Українські волонтери продовжують тримати свій фронт та допомагати тим, хто цього потребує.
Якщо говорити про волонтерів в Одеській області, сьогодні робота багатьох штабів спрямована на допомогу деокупованим територіям. Зокрема, штаб «Нехай щастить» два тижні тому возив 20 тонн гуманітарної допомоги на Херсонщину. Найближчим часом планується допомагати саме цьому регіону.
В кооперації з іншими благодійними організаціями планується відправити до Херсонської області тисячу фільтрів для очищення питної води. Ситуація регіоні з водою, електрикою та продуктами харчування досить напружена.
Незважаючи на те, що Одещина не входить до списку регіонів, де відбуваються бойові дії, війна торкнулась і її. Мова навіть йде не про прильоти до енергетичної інфраструктури, кількість яких останнім часом збільшилась. Насамперед, область страждає економічно. Через обмеження роботу портів, труднощі у веденні бізнесу.
Чимало мешканців області втратили свою роботу, а ті, кому пощастило її зберегти, значно просіли в доходах. І хоча їм пощастило більше, ніж мешканцям Херсонщини та Миколаївщини, якість життя порівняно з довоєнним періодом значно погіршилась.
Волонтери зазначають, що Одеська область не отримує допомоги від міжнародних фондів. Зараз все йде на підтримку деокупованих територій. Проте чимало їх мешканців зараз навпаки переїжджають на Одещину і є прогнози, що кількість внутрішніх переселенців буде збільшуватись.
Херсон зараз знаходиться під ракетними атаками, багато людей перебираються звідти в безпечніші місця. І крім деокупованих територій міжнародним партнерам треба думати й про ті регіони, які зараз активно годують переселенців. Якщо говорити про Одесу, то люди, які приходять до волонтерів за допомогою, завжди просять знайти їм роботу.
«Наші українці не хочуть сидіти вдома за чийсь рахунок, всі вони хочуть працювати. Якщо в Одесі є люди, які готові працевлаштувати переселенців, ми цьому сприяємо. В Одесі є організації, які займаються перенавчанням та перепрофілюванням переселенців. Ми маємо бути відкритішими для того, щоб допомогти їм. Щоб не було таких ситуацій, коли люди приїжджали до Ізмаїлу, а в місті втричі підвищувались ціни на оренду житла. На заході України спостерігалась така ж ситуація. Ми маємо сьогодні всі розуміти, що попереду зима та ніхто не скасовував комунальні послуги», – говорить волонтерка фонду «Нехай щастить» Олена Ротарі.
Цей фонд активно працює з перших днів війни і його задачі постійно змінюються. Зараз він керує проектом з обігріву. Це будуть палатки, де люди можуть зігрітися, адже всі розуміють, наскільки важко буде найближчі три місяці. РФ активізувала ракетні атаки на енергетичну інфраструктура, тому перебої, на жаль, прогнозовані.
В Одесі люблять жартувати, що зима наступає несподівано. Адже це теплий південний регіон, однак інколи зими дуже суворі, подекуди доходить до мінус тринадцяти. Бувають заметілі, коли заносить траси й неможливо дістатися з одного кінця міста в інший. Потрібно бути готовим до всього, щоб зберегти людям життя.
Окремий напрямок волонтерської роботи – допомога військовим. В Україні є прецеденти зборів на «народний Байрактар» та приватний спутник, які коштують мільйони доларів. Однак більшість потреб, які забезпечують волонтери, не такі пафосні. Та від цього вони не стають менш важливими.
Зручний одяг, міцне взуття, базове солдатське спорядження, аптечки… Все це полегшує побут наших захисників, а подекуди рятує життя. Речі гарної якості коштують грошей, а потреби в них, враховуючи умови на фронті, постійні.
Допомога волонтерів на військовому напрямку дуже важлива, без їх підтримки наші захисники малоймовірно що впорались би. Країни ЄС та НАТО постачають Україні зброю, проте велика кількість речей покладена саме на нас. На жаль, в повному об’ємі Міністерство оборони забезпечити всі потреби військових не може. При чому, мова йде про базові речі, на кшталт одягу.
Форма псується, її постійно потрібно оновлювати. Зараз йдуть дощі, все промокає, одяг у військових теж зношується дуже швидко. Тому постійно поновлюються запити на теплу військову уніформу, утеплені спальники і ці збори йдуть постійно.
Для багатьох українців стало доброю традицією донатити на ЗСУ. Завдяки цьому більшість військових зборів швидко закривається. Зараз найбільш актуальним стає питання буржуйок – спеціальних переносних пічок. Також потрібні генератори, зарядні станції, щоб військові могли залишатися на зв’язку та покривати свої мінімальні потреби.
З початком зими перед волонтерами постали нові виклики, на які треба реагувати відповідним чином. Однак питання забезпечення, які виникли з перших днів війни, теж нікуди не зникли. У людей, що допомагають фронту, стало більше роботи, якої найближчим часом не поменшає.
«Зимова специфіка у наших зборів, звісно, є. Однак не вщухають збори на тепловізори, ноутбуки та інші абсолютно різні речі, які просять військові. Сьогодні досить великими лишаються збори на зимові спальники, буржуйки, які допомагають лишатися нашим військовим здоровими. У нас є один постійно діючий великий збір на виготовлення буржуйок. Наша команда знайшла людей, які досить якісно роблять такі печі. Вони не прогорають, їх можна передавати та сміливо казати, що вони прослужать нашим військовим до кінцями зими та не розваляться. На ці буржуйки ми постійно збираємо кошти, бо запити від військових приходять кожен день і потреби зростають», – розповідає керівниця Одеського осередку ВО «Автомайдан» Катерина Маденс.
Підтримка військових, допомога переселенцям, соціальні заходи… Ці речі не були б можливі без людей, які робили репости, надсилали гроші, приносили речі на пункти збору. Саме українці зробили роботу волонтерів важливою та піднесли її на новий рівень.
Кожен має можливість відчути себе причетним до спільної справи, у відстоюванні власних кордонів та незалежності. І хоча до кінця війни ще нескоро, така єдність дозволила відчути, що ми значно сильніші, ніж про себе думали свого часу.
