З початку бойових дій на сході України минуло практично п`ять років. І хоча зовнішньо- та внутрішньополітична ситуація в державі все ще залишається напруженою, про проблеми переселенців говорять все менше. Та й справді: можна ж було вже вирішити нагальні потреби та облаштуватися на новому місці ? Приблизно так міркує середньостатистичний українець, якого особисто не зачепила війна.
Але як це насправді, почати життя спочатку з однією торбинкою? Зануритися у реальність переселенців, або як-то кажуть ВПО – внутрішньо переміщених осіб, хоча б на п`ять хвилин відчити себе на їхньому місці можна з допомогою інсталяції про # Життя спочатку «Вмісти своє життя у валізу». Вона була створена ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Чорноморського фонду регіонального співробітництва Німецького фонду Маршалла.
Організатори попереджають одразу : їхня задумка розрахована не на самих переселенців з Криму та зони АТО (в когось можуть виникнути занадто травматичні спогади), а на пересічних громадян. Хоча відмовити у відвідинах експозиції, звичайно, нікому не можуть. Перше приміщення – типова житлова кімната: диван, ноутбук, шафи, прасувальна дошка, книжки та сентиментальні дрібнички. Саме тут відбувається п`ятихвилинний квест: під розпачливе гавкання собак, брязкіт скла та напружене цокання годинника за п`ять хвилин треба зібрати і спакувати у валізу найнеобхідніші речі: від документів та грошей до взуття, одягу та рушників. Між іншим, за весь час, навіть користуючись пам`яткою, із завданням впоралася лише одна пара. Інші щоразу щось «забували». Одна одеська школярка після такого «випробування» замислилася, що тепер уважніше буде ставитися до того, де і що лежить вдома. «Адже таке може трапитися з кожним! Наприклад, після пожежі».
Після першої кімнати ви потрапляєте до сусідньої , де вам запропонують окуляри віртуальної реальності. Під дикторські пояснення, трохи покрутивши головою, ви побачите реалії життя переселенців: важкі сумки,вокзали, бюрократичну тяганину, необлаштований побут орендованого житла … Над цією частиною працювала та сама київська фірма, яка створювала «Віртуальний музей Майдану».
Попередні два місяці інсталяція експонувалася у столиці (Музей історії Києва) та у Львові (Палац мистецтв), тобто у таких локаціях, де вистачає відвідувачів і є можливість звернути увагу ще й на такий проект. На півдні було обрано Одесу, конкретніше – ImpactHub, що на Грецькій, 1а, «мінус перший поверх».
Захід триватиме місяць, щодня з 11 ранку до 19 вечора, крім понеділка. Першою відвідувачкою в Одесі, до речі, стала переселенка з Донбасу. Як вона пояснила, її від`їзд з малої батьківщини був не таким несподіваним, але не менш болючим. Жінка спокійно поїхала у відпустку, а потім виявилося, що повертатися вже нема куди …
Наразі, в Україні переживає 1,3 мільйони зареєстрованих переселенців. За цим показником ми посідаємо 9 місце в світі. Але оскільки далеко не всі ВПО стають на облік, то насправді їхня кількість сягає принаймні 1,5 мільйона осіб.
Про проблеми, з якими стикається ця група населення, говорилося на офіційному відкритті. Проблеми виникають не те що з кредитуванням житла, а навіть з його орендою, працевлаштуванням, численними соціальними питаннями … Адже одна справа інтегруватися на новому місці молодій людині 25-35 років, коли й роботодавці беруть охочіше, і друзі знаходяться швидше. Набагато тяжче доводиться родинам з маленькими дітьми чи родичами похилого віку, які потребують опіки. Проблема не тільки в державних програмах підтримки, які категорично недофінансовуються, а часто й у ставленні з боку нових земляків. «Проблема сусіда – то проблема сусіда».
Координаторка проекту «Новий відлік» Ганна Підопригора згадувала, як кілька років тому половина ріелторів навіть чути не хотіла про орендарів-переселенців. Вона тоді влаштувалася працювати в Хабі і згадувала, як саме сюди запрошувала власників житла випити кави та поспілкуватися, щоб хоч таким чином переконати їх у своїй платоспроможності. Зараз ріелторів, які «не зв`язуються» з переселенцями поменшало до 20-30 відсотків. І це маленька, але перемога. Така сама , як ті бізнес-проекти,які розпочали переселенці-відвідувачі Хабу, хоча б маленька чебуречна на одному з одеських ринків.
Втім, незважаючи на всі труднощі, громадські активісти – учасники зустрічі – заявили, що вважають абсолютно вірною політикою України, де вирішили інтегрувати переселенців на місцях, а не розміщувати їх у спеціальних таборах.
«Біженець» чи «переселенець» – це все таки поняття з різною енергетикою, – переконана Мер`єм Джелілова, голова кримськотатарської громади Одеської області. – Так, спочатку багато хто перебував у мобільних таборах, але це був тимчасовий захід, щоб люди просто мали де прихилити голову на перший час. Це ж не біженці у прямому розумінні, а громадяни України! У що зараз перетворилися б такі табори? У гетто? А так люди хто швидше, хто повільніше інтегруються на новому місці»
Багато обговорювалося і питання прописки переселенців та отримання ними виборчих прав. Але ,по-перше, отримати прописку в Одесі – ціла історія, яка до того ж не дає жодних гарантій після закінчення договору оренди. А по друге, коли в багатьох родин стоїть вибір: прописка і виборче право або хоч невеличка, але регулярна соціальна допомога, то зрозуміло – холодильник у цій ситуації важливіший.
Так, не можна ігнорувати той факт, що в частини переселенців справді є позиція: «Я постраждав, мені всі винні». Але потрібно розуміти, що це багато в чому викликано пережитим травматичним досвідом , тому не завадила б робота з психологом.
Переселенці, як і всі люди, різні. Хтось зумів відновити бізнес і навіть купити житло, але таких одиниці. Хтось, як мами з маленькими дітьми, вдень підпрацьовують на ринку, а вночі туляться в якомусь благодійному фонді по кілька людей в одній кімнаті.
«Ми сподіваємося, що цей захід , де поєднуються особисте «занурення» та новітні технології, допоможе нашим відвідувачам посилити емпатію до ВПО, зняти частину упереджень, – говорить менеджер проекту «Вмісти своє життя в валізу» Дмитро Зінчук. – Серед наших відвідувачів були не тільки українці, а й іноземні туристи. Звичайно, хотілося б , щоб цей проект побачили і за кордоном, але поки що ми обмежилися трьома великими містами центрі, на заході та півдні України. Як свідчить Книга відгуків, для багатьох це був справді непересічний досвід».
Наталя Шевчук
P.S. Чорноморський фонд регіонального співробітництва Німецького фонду Маршалла (BST) вже більше 10 років сприяє зміцненню регіональної співпраці, громадянського суспільства та демократичних принципів у країнах Чорноморського регіону. Діяльність фонду спрямована на побудову довіри між громадянами та державними установами, залучення громадянського суспільства у врегулювання конфліктів та сприяння розвитку регіональних транскордонних зв`язків у громадських, приватних та некомерційних секторах.