Куди «дме вітер» вітчизняної енергетики?

Існує така думка, що жодна річ, яка не має альтернативи, не може бути хорошою. Цю тезу з успіхом  можна застосовувати у багатьох  випадках. Наприклад, коли йдеться про альтернативні або відновлювальні джерела енергії (ВДЕ). Тобто вітрові та сонячні електростанції, міні- та мікроГЕС,  виробництво тепла та електроенергії з біогазу та біомаси.

Якщо брати світову економіку в цілому, то доля ВДЕ  зараз складає приблизно 27% від загальних потужностей.  В Україні цей показник коливається на рівні 7-10%, хоча в окремі дні може сягати й 15%.

В принципі, є куди рости , особливо якщо порівняти з Німеччиною, де ця цифра наближається до 50%, або Норвегією, де 98 %  виробництва електроенергії припадає на відновлювальні джерела. Так , це правильна цифра  — 98%, при тому що в Норвегії є  і нафта, і газ.  Крім того, Норвегія була та залишається світовою  «рекордсменкою» за виробництвом електроенергії на душу населення.

Ці та інші цікаві факти озвучувалися  в рамках освітньої медіа-школи з питань відновлюваних джерел енергії для регіональних журналістів, організованої ГО  «Вінницький прес-клуб» за підтримки USAID. На Одещині  партнером цього онлайн- заходу був  прес-центр «Paritet».

Отже, давайте стисло проаналізуємо місце України та Одещини  «на мапі» енергетичних досягнень, наведемо конкретні приклади, окреслимо труднощі та перспективи.

Якщо говорити про державну політику, то одним з амбіційних  завдань є так званий Зелений перехід  2050. Відповідно до цих планів, у середині ХХІ сторіччя Україна має повністю відмовитися від вугільної енергетики, знизити долю атомної, а ось    частку відновлювальної енергетики в  енергобалансі країни   довести до 70 %. Далі – слово експерту.

Віктор Дядькович, голова правління Громадської спілки «Кластер «Енергетичний пул»

Концепція Зеленого переходу  полягає в тому, що Україна повинна тягнутися до європейських стандартів. Є так звана європейська мережа системних операторів  передачі електроенергії. Коли йдеться про те, що Україна  може продавати надлишок електроенергії до країн ЄС, то ця енергія має відповідати 11 показникам якості. Поки ми відповідаємо не всім.

Практично під час усіх зустрічей та  перемовин європейські партнери піднімають питання про необхідність  декарбонізації (зменшення та припинення викидів вуглецю в атмосферу). Вугілля, газ, продукти переробки нафти – все це дуже засмічує атмосферу. Тому Зелений перехід і передбачає впровадження енергоефективних рішень як у промисловості, так і у будівницітві,  теплогенерації .

Якщо цього не зробити,  Євросоюз  може застосувати так званий «зелений штраф». Тобто, якщо доля зеленої енергетики в Україні буде менша певної величини, то всі українські продукти, які постачатимуться на європейський ринок, обкладатимуться певними санкціями та податками («за забруднення»).

Зелений перехід передбачає не просто використання ВДЕ, а й їхнє подальше вдосконалення:  будівницто сонячних панелей за новими науковими розробками, широкий розвиток електротранспорту, «нульові сертифікати» для підприємств, які самостійно задовольняють свої енергетичні потреби, «розумні» лічильники, які автоматично скидають показники  у диспетчерський пункт компанії-постачальника тощо.

На сьогоднішній день  за потужністю   об` єктів,  які працюють на ВДЕ,  Одещина входить до ТОП-5  регіонів України. Відверто кажучи, основна  заслуга в цьому – сонячних електростанцій.  Вітрові теж поступово розвиваються, з міні-ГЕС у нашому посушливому регіоні не дуже складається, а ось використання біогазу та біомаси вважається досить перспективним.

На початку цього  року одеські ЗМІ писали про те, що  індійська компанія NuGreen Energy пропонує побудувати на Одещині  заводи з плазмової переробки сміття. Технологія плазмової газифікації вважається екологічно чистою (немає викидів в атмосферу) та дозволяє переробляти десь 95% відходів. NuGreen Energy  збудувала вже 40 заводів подібного типу і готова  була  фінансувати 90 % вартості проекту. На думку потенційних інвесторів особливо зручні умови для запуску у Подольску та Рені.

Зрозуміло що нинішня пандемія ковіду та пов`язані з нею економічні труднощі поки  тримають цю новацію під питанням, але ж  є й інші проекти, які вже успішно діють.

Буквально в травні в Білгород-Дністровському районі було введено в дію Дністровську вітроелектростанцію. Як повідомила Українська асоціація відновлювальної енергетики, ВЕС складається з  10 вітротурбин, потужністю 4 МВт. Також зараз ведеться будівництво другої черги (11 вітротурбин потужністю по 5,3-5,5 МВт), її планують завершити до кінця цього року. Інвестиції у цей проект склали 59 млн євро.

Успішно  діють на Одещині й сонячні елктростанції, зокрема  Дунайська, Теплодарська, Старокозацька,  Лиманська …

В Ренійському районі перетворюють у пелети  відходи сільгоспродукції  (моркви, буряка, соняшника), а у Шабо – обрізки старої виноградної лози. Прикладів вистачає, але хотілося б, щоб їх було ще більше.

Звичайно, альтернативна енергетика має певні нюанси. Візьмемо хоча б так званий «вітряний парадокс»: вітряні щогли з лопастями та генераторами  економічно доцільно ставити там, де стабільно дмуть вітри зі швидкістю не менше 4,5 м/с. Але ці ж вітри можуть заважати будівництву та здорожувати проект. Крім того напрямки вітрів часто співпадають зі шляхами міграції птахів. Щоб уникнути жертв, варто уважно поставитися до висоти, на якій встановлюватимуться лопасті (чия довжина за сучасними  розробками може сягати 100 м).

Та, незважаючи ні на що, ВДЕ впевнено залишаються світовим трендом. Інше питання – що будь-яка державна політика має бути зрозумілою усім громадянам. Формування та прозорість тарифів – одне з тих питань, де без чітких роз`яснень годі сподіватися  на сумлінність всіх платників. Але це вже – тема для окремої розмови.

Наталя Шевчук

Інформаційно-аналітичний сайт informer.od.ua є медійним проектом ГО «Інститут політичної інформації».