Життя: живе та пластикове? (про останні ініціативи ЄС та одеський досвід)

Засилля пластику  — ось одна з неілюзорних загроз, з якою стикається сучасне людство. Якщо газетна бумага  розкладається у природі (в залежності від природніх умов) в середньому за 1-3 місяці,  картон – до 5 місяців, а дошки – до 5 років, то  термін «кінцевого розпаду»  звичайного поліетиленового пакету може сягати 15 років, а більш міцних пластикових виробів – взагалі до  400-450 років. Страшні цифри, якщо вдуматися.

За підрахунками фахівців, якщо забруднення  Світового океану (де вже зараз  течії утворюють справжні сміттєві острови)  буде йти такими ж темпами, то у 2050-му  кількість пластику у ньому за масою перевищить кількість риби. Світова (і європейська) спільнота багато робить для того, щоб цей прогноз не став сумною реальністю. Але  вже сьогодні вистачає новин, про те, що навіть у глибинах Маріанської впадини виявили поліетиленовий пакет,  або про дельфінів чи китів, які загинули, помилково  та поступово наковтавшись пластикового сміття. Та й на суходолі людям все важче розвернутися через численні смітники.

Буквально кілька тижнів тому Європейська Комісія  ухвалила ряд заходів, спрямованих на те, щоб попередити  «пластикове забруднення» у країнах ЄС.  Серед них – заборона на деякі одноразові пластикові предмети, де існує ринкова альтернатива (вушні палички,  коктейльні «соломинки»,  тримачі для повітряних кульок а також контейнери для їжі та пластикові стаканчики з полістиролу). Заборона вступить в силу через два роки, у 2021-му.  Крім того,  передбачається поступове зменшення  використання  інших  предметів з пластику, а також  «зміна політики» стосовно пластикових пляшок.  Планується, що вже у 2025 році  у ЄС повторно перероблятиметься   до 77%  таких пляшок, а у 2029 – 90%. Крім того, для полегшення  роботи  пропонується змінити сам дизайн таких виробів ( щоб кришечки не відділялися від «тіла» пляшки). Звичайно, попереду ще процес імплементації цих рішень  до законодавчих норм у окремих країнах Євросоюзу, але стратегічна спрямованість зрозуміла.

Більш того, у Європі замислюються і над тим, щоб не вирішувати свої сміттєві проблеми за рахунок  інших, менш розвинених країн. Адже зрозуміло, що в багатьох виробників може виникнути спокуса не заморочуватися з переробкою, а просто вивезти сміття куди подалі.

 

Однак, за повідомленням  Deutsche Welle,  ще на початку травня у Женеві  представників 187 країн світу ухвалили угоду, яка регулюватиме глобальний експорт пластикового сміття. Цей документ став  доповненням  Базельської конвенції 1989-го року, яка стосується контролю за  транскордонним перевезеннями та видаленням  небезпечних відходів. Вищезазначена угода  може дозволити заборонити експорт «проблематичних» відходів з Євросоюзу до країн Азії та Африки. Власне, сьогодні чимало підприємств США та Канади спрямовують свій «зайвий» пластик до азіатських країн. Незважаючи на твердження, нібито-то його там належним чином переробляють, найчастіше все обмежується спаленням, забрудненням повітря та водойм. В цьому контексті європейська ініціатива створює відповідний інформаційний резонанс у світовому масштабі.

Якщо трохи заглибитися в історію питання, то ми побачимо : європейський  «рух проти пластику» спирається на  досить серйозну підтримку суспільства.

Найяскравіший приклад, мабуть, — Швеція. Як заявило керівництво держави, тут «закінчилося» власне сміття, а для переробки його вже готові ввозити з інших країн.  Цій події передували роки роз`яснювальної  роботи,   активне сортування сміття самим населенням та потужні переробні  підприємства. Сортувати сміття вчать ще з дитячого садка, а за порушення цих норм – штрафують. В результаті – смітників в країні майже не лишилося. Всі відходи або переробляються, або стають паливом.  Порожні  пластикові пляшки можна здати  у пункти прийому чи спеціальні апарати  (це досить популярна європейська практика) і отримати за них гроші. Більшість шведів знають, що пластик можна переробляти до семи раз, після чого  він стане паливом на електростанції. Таким чином, наприклад, забезпечу ється 45% потреб Стокгольма у електроенергії. Сусідня Норвегія вже готова постачати Швеції до 800  тисяч тон сміття щорічно.

Цікавий і досвід Іспанії – там в багатьох будинках можна побачити тарілки та вазочки, куди збирають пластикові кришечки.  Кілька років  по іспанському телебаченню  показали сюжет  про маленьку дівчинку, якій була потрібна операція на серці вартістю у 90 тисяч євро. Одне з підприємств з переробку пластику пообіцяло виділити необхідну суму, якщо люди зберуть 200 тисяч тон кришечок. Акція набула розголосу. Спеціальні коробки з`явилися у супермаркетах, аптеках, адміністративних будівлях … Історія мала успіх. З того часу  чимало благодійних фондів співпрацюють з переробними компаніями, а  для рядових громадян збір пластику став не лише екологічним заходом, а й можливістю зробити добру справу.

Що стосується України, то у нас  екологічний рух лише набирає оберти. І Одеса посідає тут не останні позиції.  Наприклад, одеситам  вже пропонують не викидати поліетиленові пакети у сміття, а здавати їх на повторну переробку. Відповідні пункти прийому розташовані у хімчистках  «KIMS», їхні адреси можна легко загуглити.

Ще один гучний проект – «Дорогоцінний пластик» ,  одеська майстерня з переробки пластикових відходів. Її засновник – Євген Хлєбніков – не лише використав власні заощадження, а й збирав кошти на міській краундфандинговій платформі «Моє місто». Спеціальні станки  дозволяють перетворювати використаний пластик у дизайнерські  ручки, підставки для канцтоварів, господарські  тарілочки, садові  меблі тощо.  А віднедавна  у майстерню стали поступати кришечки не тільки від одеситів,  а й з усієї України. За підтримки ЄС в Україні проводилася екологічна  просвітницька акція. Дітям та дорослим пропонувалася  «нагодувати пластикожуя  Оззі», здати не менше 14 кг кришечок (пересилка оплачувалася європейськими спонсорами), та отримати в нагороду пазли – настінне панно із зображенням Чорного моря (врятованого таким чином від сміття).

Зрозуміло, що екологічна свідомість – це не те, що з’являється за порухом пальця. Однак, якщо замислитися, у старшого покоління українців ще збереглася  пам`ять про скляні пляшки з-під молока чи  лимонаду, які можна було здати у пункти прийому. Та й екологічні торбинки и «авоськи» — це вже часто  не ознака старенької бабусі, в якої немає зайвої гривні на поліетиленовий «кульок», а сучасної, просунутої людини. Виховання дітей  —  це і популярні акції, про які писалося  вище, і батьківський приклад. А головне – якщо Україна все ще  націлена на зближення з ЄС,  то подібне ставлення до екології має стати не лише особистою справою, а й державною політикою.

До речі, 5 червня відзначатиметься  Всесвітній день навколишнього середовища. Цього року він проходить під девізом: «Позбавитися від пластикового забруднення».  При цьому Європейська  Комісія в своїй інформаційній кампанії підкреслює важливість «вибору споживача». А споживачі – то і ми з вами.

Наталя Шевчук.