В кожному українському регіоні можна знайти вулиці, про які місцеві люблять жартувати, що вони виглядають так, неначе їх бомбили. Однак коли ти бачиш місця, де були справжні бої, ти швидко розумієш різницю. Усвідомлюєш, що тут була війна, гинули люди , будинки були зруйновані зброєю, а не часом та недбалістю комунальників. Нещодавно я побувала на Сумщині, в Тростянці. Це мальовниче містечко 26 березня відзначає другу річницю свого звільнення від російьских загарбників. Воно місяць пробуло в окупації, зазнайло руйнувань та й досі продовжує загоювати свої рани.
Місяць під окупацією
Я приїжджаю до Тростянця надвечір. Старенький автобус минає блокпости, підірваний міст, поля з табличками «Обережно, міни!». Виходжу в центрі міста, не доїжджаючи до кінцевої зупинки. Перше що кидається в очі – великий супермаркет та красива зруйнова будівля по сусідству. І видно, що такою вона стала не від часу, бо зовнішні стіни в гарному стані. Але характерні сліди на них лишають мало сумнівів, що спричинило такі руйнування.
– Скажіть, це під час боїв було, так? – уточнюю у жінки на зупинці.
– Ой, та вони стільки лиха наробили! І лікарню розбомбили, будинки потращили, розграбували все! – чую у відповідь.
Російська окупація лишила серйозний слід на Тростянці. Від артилерійських обстрілів постраждали півтори сотні вулиць, які складають 45 % жилої площі міста. Наразі більшість пошкоджень ліквідовані і, за винятком деяких районів, Тростянець виглядає так, як багато інших містечок в Україні. Люди тут живуть своїм розміреним життям, ходять на ринок, зупиняються поговорити зі знайомими за останні новини. Місцеві жителі виглядають розслабленими, хоча небезпека зовсім поруч: кордон РФ знаходиться в якихось тридцяти кілометрах.
Але потім потрапляєш в район, де були активні бої. З якої б вулиці Тростянця не йшов – обов’язково вийдеш сюди. Це самий центр міста, недалеко від міської ради. Зруйновані будівлі, які повністю вигоріли зсередини. На деяких з них є свіженькі вивіски «Піцерія» чи «Магазин господарчих товарів». Вони виглядають як меморіальні таблички закладам, які тут розташовувались до війни. А може власники таким чином натякають, що вони не забули про свій маленький бізнес і будують плани на своє повернення.
Місцеві мешканці з жахом згадують з окупацію. Про російських окупантів тут говорять із сумішшю страху та огиди. Вони запам’ятались тростянчанам пиятикою, жорстоким ставленням до мирних людей, численними фактами мародерства. За тиждень після окупації загарбники почали грабувати все, до чого дотягались руки. Деякі локальні підприємства зазнали збитків на мільйон гривень. А подекуди факти крадіжок доходили до абсурду.
«В моєму кабінеті стояли на поличках різні дрібнички, грамоти, сувеніри. Серед них був бронзовий бюст Чайковського а поруч з ним – дерев’яний лебідь, пофарбований під золото. Це мій син ходив на гурток і там його зробив, в якості подарунка на День народження. Так от, цього дерев’яного лебедя окупанти вкрали, а бюст Чайковського залишили. Ймовірно вони подумали, що це щось цінне. Хоча очевидно, що бронзовий виріб коштує набагато дорожче, ніж виріб з дерева. Не дуже розумні люди були», – розповідає директор музейно-виставкового центру «Тростянецький» Євген Маловічко.
Чоловік згадує, що під час окупації мародери винесли всю організаційну техніку, зокрема й чайник, якому на той момент вже було два роки. Однак більшість музейних цінностей вдалося врятувати: окупанти просто не розуміли їх справжньої вартості. Коли вони потрапили до музею, то забрали з собою організаційну техніку, робочі ноутбуки музейних працівників, а унікальні експонати не зачепили. Також Тростянцю пощастило, що він був в окупації зовсім недовго. До нього не встигли прибути «поціновувачі культури», які б вивезли все награбоване до РФ.
Історичні пам’ятки Тростянця опинились в епіцентрі артилерійських обстрілів. Так в «Круглому дворі», пам’ятці архітектури XVIII століття, окупанти влаштували свою базу. Тут точились жорсткі бої, сліди яких залишились на білих стінах брами. Круглий двір свого часу був відреставрований фактично з руїн, однак знову має на собі слідки руйнувань. Багато пошкоджень розміром з кулак і видніються за кількасот метрів від будівлі. Страшно уявити, було б з людиною, якби в неї потрапив такий снаряд або його осколок.
З надією на відновлення
До війни Тростянець активно розвивався, як туристичний центр. На різноманітні заходи, фестивалі, сюди приїжджало до 28 тисяч людей на рік. При тому що в самому місті до того, як воно стало прифронтовим, жило близько 20 тисяч мешканців. Потік мандрівників сповільнився під час пандемії COVID-19, а повномасштабна війна взагалі змусила забути про цей напрямок на невизначений час. Багато людей виїхало, однак зараз прибувають ті, хто евакуювався з більш небезпечних місць. Прикордонні села на Сумщині кожного дня обстрілюють росіяни, і люди виїжджають звідти подалі.
За дні мого перебування не було відчуття небезпеки. Тільки велика кількість військових, вуличні ліхтарі, які вимикаються рівно о десятій, натякають, що ворог зовсім поруч. У місцевому кафе, яке було повністю зруйноване і за рік відновило свою роботу, завжди ажіотаж. Комунальники постійно щось лагодять на вулицях міста, багато мам з маленькими дітьми, які неквапливо гуляють місцевим парком. Не так собі уявляєш населений пункт, де за пару десятків кілометрів йдуть постійні бої. Лише ті, хто залишався в місті в цей складний час, хто повернувся його відбудовувати, знають, скільки роботи за цим стояло.
«Те що пережив Тростянець, я не бажаю пережити нікому. 49 вбитих та закатованих людей, 800 пошкоджених житлових будинків, 240 квартир повністю спалено. Весь бізнес, від великих підприємств до маленьких організацій, був розграбований. Це була суцільна катастрофа, враховуючи розміри нашого міста. Тільки за перший тиждень так званого “руского міра” місто яке жило, розвивалося, будувало плани та розробляло цікаві проекти, було просто відкинуте на десятиліття назад. В мене опускалися руки, в людини, яка за своє життя бачила багато різних нюансів, » , – говорить міський голова Тростянця Юрій Бова.
26 березня українська армія увійшла до Тростянця, над містом знову замайорів жовто-блакитний прапор. Після того, як військові зробили свою справу, настала черга бізнесу та органів місцевого самоврядування. Вони підраховували збитки, проводили відновлювальні роботи і, найголовніше, почали планувати майбутнє. Поступово почали знаходитись можливості: десь вдалося залучитись підтримкою з інших регіонів України, десь виграли грант і крок за кроком робота почалась. Хоча всі чудово розуміють, що це лише невеликий відсоток того, що планувалось зробити до війни.
Однак загалом, поїздка на Сумщину залишила по собі більше приводів для оптимізму, ніж навпаки. Тут розумієш, що навіть за найнесприятливіших обставин, навіть тоді, коли на перший погляд немає перспектив, не варто впадати у відчай. Не варто соромитись попросити про допомогу, якщо ти її потребуєш. В Тростянці, де майже половина міста тією чи іншою мірою зазнала руйнувань, який обстрілювався усіма видами наявного озброєння, зараз про тяжкі дні нагадують лише окремі будівлі. І це дає надію: як самому місту, так й іншим регіонам, що опинились в схожій ситуації.
Марія Шевчук
