«Життя у валізі»  або виклики для ВПО  

З початку бойових дій на сході  України минуло практично  п`ять років. І хоча зовнішньо-  та внутрішньополітична ситуація в державі все  ще залишається напруженою,  про проблеми переселенців говорять   все менше. Та й справді: можна ж було вже вирішити нагальні потреби та  облаштуватися на новому місці ? Приблизно так міркує середньостатистичний українець, якого особисто не зачепила війна.

Але як це насправді, почати життя спочатку  з однією торбинкою?  Зануритися у реальність переселенців, або як-то кажуть ВПО – внутрішньо переміщених осіб, хоча б на п`ять хвилин відчити себе на їхньому місці  можна з допомогою  інсталяції про # Життя спочатку «Вмісти  своє життя у валізу». Вона була створена ГО  «Інтерньюз-Україна» за підтримки Чорноморського фонду регіонального співробітництва Німецького фонду Маршалла.

Початок екскурсії

Організатори попереджають одразу : їхня задумка розрахована  не на самих переселенців з Криму та зони АТО (в когось  можуть виникнути занадто травматичні спогади), а на пересічних громадян. Хоча відмовити у відвідинах  експозиції, звичайно, нікому не можуть.  Перше приміщення – типова житлова кімната:  диван,  ноутбук, шафи, прасувальна дошка,  книжки та сентиментальні дрібнички. Саме тут відбувається п`ятихвилинний квест: під розпачливе гавкання собак, брязкіт скла та напружене цокання годинника за п`ять хвилин треба зібрати  і спакувати у валізу найнеобхідніші речі: від документів та грошей до взуття, одягу та рушників. Між іншим, за весь час, навіть користуючись пам`яткою, із завданням впоралася лише одна пара. Інші щоразу щось «забували».  Одна одеська школярка після такого «випробування»  замислилася, що тепер уважніше буде ставитися до того, де і що лежить вдома. «Адже таке може трапитися  з кожним! Наприклад, після пожежі».

Кімната-квест

Після  першої кімнати ви потрапляєте до сусідньої , де вам запропонують окуляри віртуальної реальності.  Під дикторські пояснення, трохи покрутивши головою, ви побачите реалії життя переселенців: важкі сумки,вокзали,  бюрократичну тяганину, необлаштований побут орендованого житла … Над  цією частиною працювала та сама київська фірма, яка створювала «Віртуальний музей Майдану».

Віртуальна реальність  з життя ВПО

Попередні два місяці інсталяція експонувалася у столиці (Музей історії Києва) та у Львові (Палац мистецтв), тобто у таких локаціях, де вистачає відвідувачів і є можливість звернути увагу  ще й на такий проект. На півдні було обрано Одесу, конкретніше – ImpactHub, що на Грецькій, 1а, «мінус перший поверх».

Захід триватиме місяць, щодня з 11 ранку до 19 вечора, крім понеділка. Першою відвідувачкою в Одесі, до речі, стала переселенка з Донбасу. Як вона пояснила, її від`їзд з  малої батьківщини був не таким несподіваним, але не менш болючим. Жінка спокійно поїхала у відпустку, а потім виявилося, що повертатися вже нема куди …

Наразі, в Україні переживає 1,3 мільйони зареєстрованих переселенців. За цим показником ми посідаємо  9 місце в світі. Але оскільки далеко не всі ВПО стають на облік,  то насправді їхня кількість сягає принаймні 1,5 мільйона осіб.

Про проблеми, з якими стикається ця група населення, говорилося на офіційному відкритті.  Проблеми виникають не те що з кредитуванням житла, а навіть з його орендою, працевлаштуванням, численними соціальними питаннями … Адже одна справа інтегруватися на новому місці  молодій людині 25-35 років, коли й роботодавці  беруть охочіше, і  друзі знаходяться швидше. Набагато тяжче доводиться родинам  з маленькими дітьми чи родичами похилого віку, які потребують опіки. Проблема не тільки в державних програмах підтримки, які категорично недофінансовуються, а часто й у ставленні  з боку нових земляків. «Проблема сусіда – то проблема сусіда».

Офіціне відкриття : спікери та представники ЗМІ

Координаторка проекту «Новий відлік»  Ганна Підопригора згадувала, як кілька років тому  половина ріелторів навіть чути не хотіла про орендарів-переселенців.  Вона тоді влаштувалася працювати в Хабі  і згадувала, як саме сюди запрошувала власників житла випити кави та поспілкуватися, щоб хоч таким чином переконати їх у своїй платоспроможності.  Зараз ріелторів, які «не зв`язуються» з переселенцями поменшало до 20-30 відсотків. І це  маленька, але перемога. Така сама , як ті бізнес-проекти,які розпочали переселенці-відвідувачі  Хабу, хоча б маленька чебуречна на одному з одеських ринків.

Втім, незважаючи на всі труднощі, громадські активісти – учасники зустрічі – заявили, що вважають абсолютно вірною політикою України, де вирішили  інтегрувати переселенців на місцях, а не розміщувати їх у спеціальних таборах.

«Біженець» чи «переселенець» — це все таки поняття з різною енергетикою, — переконана Мер`єм Джелілова, голова кримськотатарської громади Одеської області. —  Так, спочатку багато  хто перебував у мобільних таборах, але це був тимчасовий захід, щоб люди просто мали де прихилити голову на перший час. Це ж не біженці у прямому розумінні, а громадяни України! У що зараз перетворилися б такі табори? У гетто? А так люди хто швидше, хто повільніше інтегруються на новому місці»

Багато обговорювалося і питання прописки переселенців та отримання ними виборчих прав. Але ,по-перше, отримати прописку в Одесі – ціла історія, яка до того ж не дає жодних гарантій після закінчення договору оренди. А по друге, коли в багатьох родин стоїть вибір: прописка і виборче право або хоч невеличка, але регулярна соціальна допомога, то зрозуміло – холодильник у цій ситуації важливіший.

Так, не можна ігнорувати той факт, що в частини переселенців справді є  позиція: «Я постраждав, мені всі винні». Але потрібно розуміти, що це багато в чому викликано  пережитим травматичним досвідом , тому не завадила б робота з психологом.

Переселенці, як і всі люди, різні. Хтось зумів відновити бізнес і навіть купити житло, але таких одиниці. Хтось, як мами з маленькими дітьми, вдень підпрацьовують на ринку, а вночі туляться в якомусь благодійному фонді по кілька людей в одній кімнаті.

«Ми сподіваємося, що цей захід , де поєднуються  особисте «занурення» та новітні технології,  допоможе нашим відвідувачам посилити емпатію до ВПО, зняти частину упереджень, — говорить менеджер проекту «Вмісти своє життя в валізу» Дмитро Зінчук. – Серед наших відвідувачів були не тільки українці, а й іноземні туристи. Звичайно, хотілося б , щоб цей проект побачили і за кордоном, але  поки що ми обмежилися трьома великими містами  центрі, на заході та півдні України.  Як свідчить Книга відгуків, для багатьох це був справді непересічний досвід».

З журналу відгуків

Наталя Шевчук

P.S.   Чорноморський фонд регіонального  співробітництва Німецького фонду Маршалла (BST) вже більше 10 років сприяє зміцненню регіональної співпраці, громадянського суспільства та демократичних принципів у країнах Чорноморського регіону. Діяльність фонду спрямована на побудову довіри між громадянами та державними установами, залучення громадянського суспільства у врегулювання конфліктів та сприяння розвитку регіональних транскордонних зв`язків  у громадських, приватних та  некомерційних секторах.